Сторінка:Тарас Шевченко. Чигиринський кобзар та Гайдамаки. 1844.pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


Дежъ Катруся блудыть?....
По пидъ тынью ночувала,
Раненько вставала,
Поспишала въ Московщыну.
Ажъ — гулькъ: зима впала:
Свыще полемъ заверюха —
Иде Катерына
У лычакахъ… лыхо тяжке!
И въ одній свытыни,
Иде Катря, шкандыбае,
Дывытця — щось мріе....
Лыбонь идуть Москалыкы....
Лыхо!… серце мліе....
Полетила, зострилася,
Пыта — чы не мае
Мого Йвана чорнявого? —
А ти — мы не знаемъ. —
И звычайно, якъ Москали,
Сміютця, жартують:
— Ай, да баба! ай да наши!
Кого не надуютъ! —
Подывылась Катерына:
— И вы, бачу, люды!
Не плачь, сыну — мое лыхо!