Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/136

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


28.„Для тебе?... ох, моя ти плітко!“
Вулкан задихавшись сказав:
„Зроблю не збрую  —  чудо рідке,
„Ніхто якого не видав;
„Палаш, шишак, панцир зо щитом  — 
„Все буде золотом покрито.
„Як тульськії кабатирки;
„Насічка з черню, з образками
„І з кунштиками, і з словами,
„Скрізь будуть брязкальця, дзвінки.“

29.А щож  —  не так тепер буває
Проміж жінками і у нас?
Коли чого просити має,
То добрий одгадає час
І к чоловіку пригніздиться,
Прищулиться, приголубиться,
Цілує, гладить, лескотить,
І всі сустави розшрубує,
І мізком так завередує,
Що цей для жінки все творить.

30.Венера в облако обвившись,
Махнула в Пафос оддихать,
Од всіх в світелці зачинившись,
Себе там стала розглядать.
Краси помяті розправляла,
В волоссі кудрі завивала,
Ну пятна водами мочить.
Венера, як правдива мати,
Для сина рада все оддати,
З Вулканом рада в кузні жить.

31.Вулкан до кузні дочвалавши,
Будить зачав всіх ковалів;
Свинець, залізо, мідь зібравши,
Все гріти зараз ізвелів.
Міхи престрашні надимають,
Огонь великий розпаляють
Пішов тріск, стук од молотів.
Вулкан потіє і трудиться,
Всіх лає, бє, пужа, яриться,
К роботі приганя майстрів.

114