Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/161

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


128.Ремул, рутульської породи,
Троюродний був Турну сват;
Хвастун і дурень од природи,
Що не робив, то все не в лад.
І тут начав що-сил кричати,
Троянців лаять, укоряти,
Себе і Турна величать:
„Ага! проклятії поганці,
„Недогарки, троянські ланці!
„Тепер прийшлось вам погибать!..

129.„Ми вас одучим, супостати.
„Морити вдов, дурить дівок,
„Чужії землі однімати
„І шкодити чужий садок!...
„Давайте вашого гульвісу,
„Я вмиг його одправлю к бісу
„І вас подавимо, як мух!
„Чого прийшли ви, голодрабці?
„Лигать латинськії потапці?
„Пождіть  —  ваш витісним ми дух!...“

130.Іул Енеєвич дочувшись
До безтолкових цих річей,
Як шкурка на огні надувшись,  — 
Злість запалала із очей:
Вхопив камінчик, прицілився,
Зажмурив око, приложився
І Ремула по лобу хвись!
Хвастун бездушний повалився,
Іул сердешно звеселився,
А у Троян дух ожививсь.

131.Пішли кулачні накарпаси,
В виски і в зуби стусани:
Полізли тельбухи, ковбаси,
Всі пінили, як кабани.
Всі розкрились через міру,
По сербськи величали віру;
Хто чим попав, то тим локшив,
Піднявся писк, стогнання, охи,
Враг на врага скакав, мов блохи,
Кусався, гриз, щипав, душив.

139