Сторінка:Твори Котляревського. Том 1 (1922).djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


52.Дидона зараз одгадала,
Чого сумує пан Еней,
І все на ус собі мотала,
Щоб умудритися і єй;
Зза печі часто виглядала,
Прикинувшись, буцім куняла
І мов вона хотіла спать.
Еней же думав, що вже спала,
І тільки що хотів дать драла,
Аж ось Дидона за чуб хвать.

53.„Постій, прескурвий, вражий сину!
„Зо мною перше розплатись!
„От задушу, як злу личину,
„Ось ну лиш тільки завертись!
„Оттак за хліб, за сіль ти платиш?
„Ти всім, привикши насміхатись,
„Розпустиш славу по мені!
„Нагріла в пазусі гадюку,
„Що послі ізробила муку;
„Послала пуховик свині!...

54.„Згадай, який прийшов до мене,
„Що ні сорочки не було
„І постолів чорт-мав у тебе,
„В кишеніж пусто, аж гуло.
„Чи знав ти, що такеє гроші?
„Мав без матні одні холоші,
„І тільки слова, що в штанах;
„Та й те порвалось і побилось,
„Аж глянуть сором, так світилось;
„Свитина вся була в латках.

55.„Чи яж тобі та не годила?
„Хиба ріжна ти захотів?
„Десь вража мати підкусила,
„Щоб хирний тут ти не сидів!...
Дидона гірко заридала.
І з серця аж волосся рвала
І закраснілася, мов рак;
Запінилась, посатаніла,
Неначе дурману ізз'їла.
Залаяла Енея так:

14