|
12.Еней стояв і дожидався,
Щоб вийшов з хати хто-небудь;
У двері стукав, добувався,
Хотів був катку з ніжки спхнуть.
Як вийшла бабище старая,
Крива, горбатая, сухая,
Запліснявіла, вся в шрамах,
Сіда, ряба, беззуба, коса,
Розхрістана, простоволоса
І як в намисті — вся в жовнах...
13.Еней, таку уздрівши цяцю,
Не знав із ляку, де стояв:
І думав, що свою всю працю,
На віки тута потеряв.
Як ось до його підступила
Яга ця і заговорила,
Роззявивши свої уста:
„Гай, гай же, слихом послихати,
„Анхизенка у-віч видати!
„А як забрів ти в ці міста?
14.„Давно тебе я дожидаю,
„І думала, що вже пропав;
„Я все дивлюсь та визираю,
„Аж ось коли ти причвалав.
„Мені вже розказали з неба,
„Чого тобі пильненько треба, —
„Отець твій був у мене тут“.
Еней цьому подивувався
І баби сучої спитався:
Як відьму злую цю зовуть?
15.„Я Кумськая зовусь Сивилла,
„Ясного Феба попадя,
„При його храмі посіділа,
„ Давно живу на світі я!
„При Шведчині я дівувала,
„А Татарва як набігала,
„То вже я замужем була;
„І першу сарану зазнаю;
„Колиж був трус, як ізгадаю,
„То вся здрігнусь мов би мала.
|
