Уже так є, та й шо діяти? Траба якос так жити…
— Та й не знати, шо свої голові робити та й шо діяти та й хто би мині раду дав?
— Ще кличтеси на яку днинку, аби-сте службу наймили та й обідец зробили. Або дайтеси на відпуст Івана Сучавского; кажут, шо багато помагає.
— Ой, вже я си покликала і на днинку і на Зарваницку Матірь Божу і кличуси на Івана Сучавского.
— Може, кажу, Бог вам поможе, як здастеси на Него. Най вам Бог даст якнайліпше.
І Ілаш пішов.
Романиха сіла коло корови і пильнувала її, аби не згибла. Давала їй, що мала найліпше, але вона не хотіла нічого їсти. Лиш дивилася на бабу і жалю їй завдавала.
— Маленька, маленька, шо тебе болит? Не лишєй стару бабу без лижки молока. Потіш ні хоть трошки.
І гладила корову по чолі і попід горло, і голосила над нею.
— Де, де я годна стєгнутиси на другу?! Ані пушок зложити, ані гли прімкнути вже-м не годна; де міні на старість за корову дбати?
Корова дрижала, а Романиха її накрила своїм кожухом і чипіла над нею розгорнена на морозі. Сама дзвонила зубами, але не відступала.
— А може це за гріхи так мене Бог карає? Бо нераз я через тебе, небого, нагрішила! Дес межі
