го ліку пошукати? З паном шо день, то добрийдень, а з мужиком шо?
— Коби то, уважєєте, кому порадити, а то наше яке? Поцулував у руку та й чикай, аж скажут гроші дати…
— Найліпше було візнати у старої Іванихи. Вона, бачу, пішла до дохторя, та й, як він зачєв єї шукати, то вона єму навправці: „Ой, каже, пані дохторь, дайте мині послідний лік. Я, каже, бідна баба, не маю із-за кого дохторуватиси, та дайте мині послідний лік.“ Дохторь, бачу, відививси на бабу та й каже: „А ти відки знаєш“? „Ой, каже баба, відки знаю, то знаю, але дайте мині таку риципку на послідний лік“. Як зачєла, як зачєла, та й дав. І до сегодни ходит…
— Коли ж бо не стало розуму запитатиси. Ви гадаєте, шо то з паном так говорити, як вам си здає? Кажи раз-два, та й забирайси, шуруй!
— Пішла баба з тов риципков д'аптиці. Дала аптекареви, а сама, не біси, мудра, дивитси, як він ме тот лік вілагожувати. То вповідала, шо, як собі капнув того ліку на долоню, та й наскрізь руку перейшов. Але то лиш дес сотому удастси такого ліку дістати. А мужикам лиш такий лік здалний, шо або суда, або туда!
— Ей, бідний світе, шо я не розпитав баби, як воно траба того ліку просити! А так і гроші загубив, і нічо не поможе… То-то-м гидно зробив.
— Та відай нема ваші дівці віходу. Адіт, як во-
