АНГЕЛ
Юрчикові
То такого миру відти йшло, що аж; як коли з церкви на храм. Доста миру. Та й вона собі за людьми. Увійшла на підсіння, а там не змальовано усяко, аж за очі хватає.
— Ади, ади, вже за гомівку фатає.
— Але-бо й зуби має та цес би, мой, й вола роздер. Аби так фузія, лиш озми та віціль та бахни та й у тім оменті по нім.
— Ого, вже роздер чоловіка, а най же Бог боронить усіх ерщених. Игій, якось їй боязко стало від того ведмедя, що чоловіка роздер. Воно ніби змальовано, але ляк і від того є. Ще якби таки на однім образі, але-бо то багато тих образів. На однім ще ловить, але так, що аж її хтось за тайстру хапає, а на другім то і ведмідь біжить і чоловік біжить, але видко, що не втече той чоловік. А ті решта образи то ще гірші.
Так молодій жінці стало маркотно, як коли би її брата ведмідь забив.
Вже завернулася, аби не дивитися, бо ще вночі та ме привиджуватися, та й того вона доробиться.
