Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/118

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

бабі хату звеселєєш. Ой, дитинко Божа, минув вік, як у батіг траснув!

Баба сперлася обома руками на землю та й нагадала давні часи.

— Ще Юрчика, відай, на світі не було, як я єго купила. Якис панок поначіплював на підсіню таких образів, шо на фіру не забрав би. Людий таких обзирало багато, як на ярмарку. Якас там була така люта звірь змальована, шо в казці би не склав. А якіс царі такі страшні, московскі та турецкі, та всєкого дива. Межи ними був ангелик, та й я єго купила. То так він приязно дививси, та так ружі кождому наставлєв, лиш бери. Де, де, то вже вік минув відтогди…

— Бувало зимовими вечерами то понароблєю з паперу голубів. Головки позолотю, крилца посріблю, та як приберу єго у ті голубчики, то він як коли би з ними гравси.

Тимчиха забула гроші рахувати, розгадуючи. Тримала їх у жмені і далеко гадками літала.

— Ой, розумремоси, небоже, мене вже давно не буде, а ти все меш хату веселити. Хоть кілько буде знаку по бабі, шо жила…