землев не згоріли. А дивіт-ко си на ту стару скрипку, та пускати і єї на гиндель! Таже то дуплава верба, кини́ палцем, та й маком сєде! Та гадаєте, шо вона зайде на місце. От перевернеси дес в окіп та й пси розтєгнут, а нас поженут далі і подивитиси не дадут! Вітки таким дітем має Бог благословити? Стара, а суда ж!
Прийшла Іваниха, старенька і сухонька.
— Катерино, шо ти собі, небого, у свої голові гадаєш. Де ті покладу в могилу? Ци риба ті має ззісти? Та тут порєдні рибі нема шо на один зуб узєти! Аді!
І натягав шкіру на жінчиній руці і показував людям.
— Лиш шкіра та кости. Куда цему, ґазди, йти з печи? Була-с порєдна ґаздиня, тєжко-с працувала, не гайнувала-с, але на старість у далеку дорогу вібрала-с си. Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!
І показав їй через вікно могилу.
— Не хотіла-с іти на цу Канаду, то підемо світами і розвіємоси на старість, як лист по поли. Бог знає, як з нами буде…, а я хочу з тобов перед цими нашими людьми віпрощитиси. Так, як слюб-сми перед ними брали, та так хочу перед ними віпрощитиси з тобов на смерть. Може тебе так кинут у море, шо я не буду видіти, а може мене кинут, шо ти не меш видіти, та прости ми, стара, шо-м ти нераз догорив, шо-м може ті коли скривдив, прости мині і перший раз, і другий раз, і третий раз.
