Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/131

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

вже над могилов, а ви ще порцію горівки зо мнов не віпили. Заки-м ще в свої хаті і маю гості за своїм столом, то буду з ними пити, а хто ні навидит, та й буде також.

Почалася піятика, та піятика, що робить із мужиків подурілих хлопців. Незабавки п'яний вже Іван казав закликати музи́ку, аби грав молоді, що ціле подвір'я заступила.

— Мой, маєте так данцувати, аби земля дудніла, аби одної травички на току не лишилоси!

В хаті всі пили, всі говорили, а ніхто не слухав. Бесіда йшла сама для себе, бо треба її було конче сказати, мусілося сказати, хоч би на вітер.

— Як-єм го віпуцував, то був віпуцуваний, котре чорний, то як сріблом посипав по чорну́, а котре білий, то як маслом сніг помастив. Коні були в мене в ордунку, цісарь міг сідати! Але-м гроший мав, ой мав, мав.

— Коби-м учинивси серед такої пустині — лиш я та Бог аби був! Аби-м ходив, як дика звірь, лиш коби-х не видів ні тих жидів, ні панів, ні ксьондзів. Отогди би називалоси, шо-м пан! А ца земля най западаєси, най си і зараз западе, то-м не згорів. За чим? Били та катували наших татів, та в ярем запрєгали, а нам вже кусня хліба не дают прожерти… Е, коби то так по-мому…

— Ще не находивси такий секвертант, аби шо з него стєг за податок, ой, ні! Був чєх, був німец, був поляк, — гівно, пробачєйте, взєли. Але як настав мадзур, та й найшов кожушину аж під