Цю сторінку схвалено
МОЄ СЛОВО
Присвячую Євгенії К.
Білими губами у-півголос буду Вам казати за себе. Ні скарги, ні смутку, ні радости в слові не чуйте!
Я пішов від мами у біленькій сорочці, сам білий.
З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили.
І я ходив тихонько, як біленький кіт.
Я чув свою подлість за тихий хід і кров моя дитяча з серця капала.
А спав я у наймленій хаті посеред брудних туловищ, сплетених розпустою.
Листочок білої берези на сміттю.
|
|
Я скинув мамину сорочку. Мій дитячий світ і далеке покоління мужицьке лишилося за мною.
Передо мною стояв новий світ, новий і чорний.
Я ловився за його поли, а він згірдно глядів на мене.
Як жебрак маленький.
Я занімів був з болю. І мовчав я довгі, довгі роки.
