лися дві партії. В корчмі все заворушилося. Жид утік, горілка булькотіла на землю, столи і лавки почервоніли від крови і поломані падали. А в болоті зі слини, горілки і крови лежали обі партії і стогнали. Лишень Безклубий сидів у куточку і ревів, як віл, — не знати за ким і за чим.
Незабаром прибігала поліція і тверезила голо́дників. З гіркою бідою підоймала на ноги, потім одним махом звалювала з ніг. Голо́дники падали, як дуби, а підносилися, як глина. Як їх протверезили, то провадили до арешту.
|
|
Їхав дорогою поміж полями на бриці міхів. Пшениці і жита, як золоті і срібні гаї, під легким вітром до себе клонилися. По золоті і по сріблі плавали легенькі, чорні хмарки, як тонка шовкова сіть. Море сонця у морю безмежних ланів. Земля під колоссям лящіла, співала, словами говорила.
— Мошку, на важки, бо йду собі гет!
Зіскочив з брики і пішов межами поміж житами. На вечір зайшов до Андрія Курочки.
— Ти певне або злодій, або лайдак, бо добрий не йде із свого села і не блукає світами!
— Мете видіти. Тато шо по панчині не пропили, то голодних років попродали, та й приймили зєтя до сестри, та й умерли, а зєть доти бив, аж-єм утік від хати.
— А у вас, у бойків, бачу, коровами орют?
— Ні, то відай ще за нами є німці, та вони коровами орют.
