— Та скинь постоли та вінеси кожушину до хорім, аби-с не напустив нендзи, та й лєгай. А церьква у вас така, як у нас? І ксьондз є?
— Так саме, як у вас.
— Та буду видіти, як си вдаш. Не будеш порушливий, а роботи не меш боятиси, та й ті найму.
Наймився. Село пізнало його, що не злодій, що робітник добрий, що добре на себе старає і приймило за свого. А він пізнав, як котре поле називається, чиє воно, чи вимокає, чи висихає, котре в селі — найліпший злодій, котре — найбільший багач — і зробився сільський.
Послужив кілька літ, а добрі люди зачали його радити, аби став ґаздою.
— Ти не будь дурний, а як дає кавалочок города, а дівка годна і постарана, та й бери. А маєш гроші заслужені, а ще приробиш, та й клади собі хату. А най вона буде, як куча, але твоя! А ци дощь, ци зима, ци таки так нема роботи, то вже ти не кукаєш із-за богацкого вугла і не гниєш по яслах, бо ти маєш свій кут. Слухай мене старого…
|
|
Оженився, будував хату і тріскав від роботи, від своєї і чужої. Носив дошки на плечах з міста, відробляв старі сніпки, що взяв на стріху, і заробляв гроші то на вікна, то на двері. Два роки минуло, заки поклав хату. Хатчина маленька, непоказна, виглядала між другими хатами, якби хто пустив межи громаду гарних птахів маленьку,
