Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/182

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

до неї не сказав. Аж як її відпровадив до міста на службу і розходився з нею, та тогди заговорив:

— Дай тобі, Боже, дитинко, якнайліпше, але дивиси, аби-с дитини не стратила, бо встиду вже не покриєш, а гріха неспасеного докупишси. Та переказуй, як тобі тут буде…

.       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .

А роки йшли, не стояли. Федір не випускав з рук ціпа цілу зиму, чепіг не викидав цілу весну, а коси ціле літо. Кості боліли, кінці їх стиралися і пекли. Але неділя ставала на порятунок, бо в неділю він йшов під вишню, лягав на зелену траву, а вона висисала в землю той біль. Та прийшов такий час, що неділя не годна була направити того, що будні дні попсували, а трава не могла виссати того болю, що запікся в старих костях. А ще вселився кашель, що не покидав його ні коло коси, ні коло плуга, ні коло ціпа…

.       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .       .

Розвидалося, віконце побіліло, а Федір вернувся з далекої вандрівки свого минулого життя. Вмився, помолився і збирався іти до двора.

— Наймуси у пана від весни, озму на чоботи і трохи арнариї та й якос я перезимую, заки піду до служби.

 
III

По селі білі, вузенькі стежки всі хати до купи пов'язали, лишень Федорова хата стояла поза