такий здоймили, що він замерзав на печі. Потім позасідали поза стіл і повивалювали з утоми язики такі самі, як той маленький язичок, що він його поклав під Курочкову стодолу. Він лежав, як мертвий, аж як кури запіяли, то він ледве піднявся і зачав молитви говорити. Але і при молитві вони йому не давали спокою. Він не міг нагадати таких молитов, що їх найліпше знав, він забував навіть христитися. Ті мари так його змордували, що, як прийшла весна, то він ледве дихав і побілів, як папір.
— Траба брати грошей вітки голова, та посвєтити хату, бо тут нечисте злізлоси з цілого села на купу. Віпили з мене кров, шо вітер ні з ніг ізгонит!
Як весняне сонце заблисло, то він смарував чоботи, латав сорочки і плів волоки до постолів і тішився, що раз вже піде до служби.
— Уберуси, вбуюси файно та й до двора: Проши вельможного пана, я мельдуюси до панцкої служби.
— Добре, Федоре, — десь відповідав йому пан, — ти, вижу, слушний чоловік, коли ти подлуґ припісу мельдуєшси.
І Федір, латаючи сорочку, солодко усміхався.
Федір стояв насеред панського гумна і сумно дивився за рядом плугів, що висотувався з брами, як
