І вернувся. В хліві, аби ніхто не бачив, заплакав.
— Тепер жий з ким хочеш!
Тої днини впився і прийшов вечером до стайні.
— Мой, скарбов'яне, тепер ні не вігоніт, бо вже моя Марія помандрувала.
— Хто би вас вігонив, от лєгайте та спіт, як-сте набрали повну голову.
— Певне, шо п'єному добре спати, так і Бог приказав. Але ти кажеш іти спати, а я тебе питаюси, де я маю іти спати? Як ти така мудра голова, то ти мині скажи, де я маю іти спати?
Він аж носа Процевого дотулився, так близько присунувся зі своїм питанням.
— Де впадете, там будете спати.
— А якби я тут у яселца, га?
Він злобно засміявся.
— Я в ясла, а ти мене за гирю, та в шию, та буком: „А марш, старий псе!“
Погоничі повилізали з ясел, аби дивитися на комедію.
— Бий з ясел, бо ти тут гнив та й маєш зогнити, бо ти не знаєш, шо то є чоловік, — ти вів, ти хати ніколи не видів! Ти порєдного чоловіка з ясел буком! Але ти мене питаєшси: „А де ти, васпан, дотепер був?“ А я тобі кажу: „Був-сми межи людьми, любо мині було“. Але ти кажеш: „А чого ж тебе люди від себе прігнали?“ Отут ґудз! А я тобі на це нічо не скажу, лиш три слові: „Нема у людий Бога“. А ти голова розумна та й все вже знаєш…
