— Ідіт, старий, спати, не гніт бандиґи, а завтра підемо в село на вібір, та ми тих богачиків трохи намнемо.
— Я на вібір піду і людем усю свою кривду скажу, але в ясла не піду, бо я там не маю гнити. Я знаю ліпше ґатунок, як ти, я білше світа видів, як твій пан. Але чикай, я тобі буду казати, як на протокулі. Я був помийник жидівський, я валєвси попід жидівскі лави, по всіх кременалах. А Бог най пише гріх, а я не боюси, я за все відповім, так відрубаю, як першому ліпшому. А мене хто на розум учив, га? Коли мене лиш чим виділи, та тим били! Не біси, я вікажу, я вів'єжуси шо до крішки. Но, але дав мині Бог такий розтулок у голові, шо я привернувси назад до нашої віри. Як-єм уздрів Єго ласку небесну по полю, як жито просилоси під серп і земля аж цєпала: йди, Федоре, бери з мене хліб, — а я лишив жида серед дороги та й пішов до Божої роботи. Дєкую Господеви і досегодни!
Він христився, цілував землю і бив поклони.
— Прийшов я межи наші люди, а мині світ розтворивси! То-то-м з ними гарував! Оженив-сми си, поклав хату з цего мозиля. Вже має мині бути добре. Але гріхи траба відпокутувати, Бог буком не б'є! Умерла мині Катерина, но, ніц, Єго воля, Єго розказ. Тішуси дітьми, годую, забігаю, — вігодував. Я вігодував, а люде взєли та й знівечили. Пішла моя Настя ні сяк, ні так, пішла знов по жидах, а Марія, аді, помандрувала з отим ляхом. Ме
