Таже ти гірше жида! Чого горланиш?! Не біси, твоє богацтво піде марне. А нагадай собі, як я служив у тебе, та мене від твої роботи хороба нагріла. А ци ти мині за цілий тиждень вініс букаточку хліба або води напитиси? Та ти з людьми тримаєш? Я в тебе всю силу лишив, а ти мене вігнав босого на зиму! Таже ти гірше жида, бо то рахуєси не наша віра. Але пустє твої діти тото богацтво, шо з него сліду не буде! Ти кальвін!
Курочка гримнув Федора в лице, та так, що його обілляла кров і він впав.
— Хлопці, ану богача трохи намнєцкаймо!
Ймили наймити Курочку, постояли за Курочкою ґазди, потекла кров…
Федір лежав у своїй хатині на постелі. Очі його горіли, як грань, від червоних язичків, що тисячами вогників розбігалися по тілі і смажили його на вуголь. Ті язички, як блискавки, літали по всіх жилах і верталися до очей. Гриз кулаки, бив чолом до стіни, аби вогонь з очей випав.
Запалився, чув, що з нього бухає полумінь, ймився руками за очі. Один страшний крик, надлюдський зойк! Язички вилетіли з тіла і прилипли на шибках віконця. Зірвався. Віконце червоніло, як свіжа рана, і лляло кров на хатчину.
— Все моє най вігорит! Все, шо-м лишив на його подвірю.
