Цю сторінку схвалено
Він скакав, танцював, реготався.
Віконце дрижало, тряслося і щораз більше тої крови напливало у хатчину.
Вибіг на поріг.
Звізди падали на землю, ліс скаменів, а десь з-під землі добувалися скажені голоси і зараз пропадали. Хати ожили, дрижали, смажилися в вогні.
— Я чужого не хочу, лиш най моє вігорит!
