КЛЕНОВІ ЛИСТКИ
Постіль застелена полотном, коло стола на задній і передній лаві засіли куми, на краю печі рядком діти. Вони поспускали рукави, як стадо перепелиць, що спочивають, але все готові летіти. Куми зате сиділи як вкопані, лишень руками досягали хліб або порцію горілки, але і руки найрадше не рухали би ся, лишень спочивали би зігнені в кулак на колінах. Нерадо вони брали хліб і порцію. Каганець блимав на припічку і потворив з кумів великі, чорні тіні і кинув їх на стелю. Там вони поломилися на сволоках і також не рушалися.
Коло стола схилений стояв Іван, господар хати і тато маленької дитини, що її охристили.
— Будьте ласкаві, мої куми, та пережийте ще по одні. Хоть це не горівка, але болото, але з мужиком то так си має: шо де у сьвіті є найгірше, то він має то спожити, шо де у сьвіті є найтєжче, то він має то віконати…
