бідний чоловіче, спати, але ти тєгнеш ціп та й молотиш напотемки, аби завтра мали з чим іти в жорна. Та так тебе ціп і звалит на сніп, та й так деревієш до ранку у сону́, аж ті роса припаде. Та й лишень очи пролупиш, то зараз тебе тота роса їст, бо мало тебе біда їст, ще вона вночи тебе найде! Промиєш очи та й течешси на лан такий чорний, шо сонце перед тобов мерькне.
— Іване, не журітси дітьми, бо то не лишень ви, але Бог їм тато старший від вас.
— Я з Богом за барки не лов'юси, але нашо він тото пускає на світ, як голе в тернє?! Пустит на землю, талану в руки не даст, манни із неба не спустит, а потім увес світ кричит: мужики — злодії, розбійники, душегубці! Зіпреси один з другим у церькві, такий гладкий, шо муха по нім не полізе, та корит та картає: Ви, каже, дітий не научюєте страху Божого, ви їх самі посилаєте красти, — ей, де я годен так ганьбити! А коби коло мої дитини і мамка і нянька і добродзейка ходила, коби мині люди всего назносили, то і я би, єґомость, знав, як діти вчити! Але мої діти ростут по бурінах разом з курьми, а як шо до чого прийде, отак, як тепер, то ніхто не знає, шо вони цілий день їдє? Ци крадут, ци жебрают, ци пасут, а я відки знаю? Я косю ваші лани та й забуваю не лиш за діти, але за себе не памнєтаю! Ви би хотіли, аби я і ваші лани зробив і діти аби-м учив. А ви від чого? Так, люде, ви самі знаєте, яке наше житє…
