— Хлопці здорові, рослі, аби лиш дочикатиси! Менший то штудерний, такий як старий. Узимі то допоминаєси чобіт, бо каже, шо на печи єму не добре. Кілько сміху є з него, шо якби вмер, та й би-м осиротіли…
Він буде глядіти на сонце, чи низько спустилося, і на ковіньки, чи досить їх назбирав. Потім закличе Оксану, аби йшла помагати йому зносити ковіньки і оббивати їх від глини. Вони знесуть їх в одну купу і зачнуть оббивати бучками. Стовп куряви підойметься над ними, дід буде кашляти, Оксана буде прижмурювати очі, а хлопці будуть їсти хліб. В цей час буде сонце над заходом. З дооколишніх сіл припливуть на ниву звуки дзвонів і будуть стелитися разом з росою по стернях, по дорогах заблеють вівці і загукають пастухи, по полю будуть орачі викидати плуги з борозен і ладитися додому. По долинах здойметься сива мряка, ворони будуть тягнути до садів в село і пси будуть тікати додому, бо вже не будуть могти ловити перепелиць по полю.
Дід Михайло буде христитися і збивати порох із сорочки і дуже кашляти. Потім напакує повну верітку ковіньок, внуки йому поможуть її завдати на плечі, і зійдуть на дорогу. Оксана буде нести свої сніпки колосся, а хлопці ховатимуть ті ковіньки, що впали з верітки, у пазуху. Заки дійдуть додому, то пазухи їм міцно повіддуваються, а черева їх стануть чорніські від пороху.
