— Я з горівков собі не захожу, бо нема відки!
— Гавкаєш як пес, та ти би вмер без горівки!
— Без горівки не вмер би, а без хліба та й можна!
— Ти змудра мині відповідаєш, бо ти був у криміналі, та там тебе розуму навчили.
— А най мене Бог боронит! Я половину віка свого збув, а ще моя нога в арешті не була.
— А нашо ж ти кілько дітий натеребив?
— То Бог, пані, дає діти.
— То піп тебе такого навчив?
— Я з попом собі не захожу, бо то гроші коштує, я й до церькви не хожу, бо не маю в чім.
— То ти радикал та й не даєш попови з себе шкіру здирати?
— Я аби хотів шо попови дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має шо здерти. Ми таки не сходимоси…
Він знав наперед, що пан мусить чоловіка з болотом змішати, що мусить посміятися, аж потім він прийме на службу. Йшов певний себе, аж коло брами приперся. То був двір на другім селі і він не знав, куди заходиться до нього. А двір до того стояв на полі і не було кого спитатися. І Данило чекав. Його ясний плян затемнювався, він чухався в потилицю і несміливо заглядав у город.
