Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/220

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Землю цулуй, де си поступиш, бо вона ци твоя, ци чужа, то ти з неї жиєш, своя родит і чужа родит… Певне шо правда, ой допевне! Ґрунт то спосіб до всего, як твій є. Він тебе загріє і накриє і погодує і честь тобі поведе…

Закашляв, як у великі труби заграв.

— Як не маєш свої ниви, то не маєш куди ходити, не маєш по чім… Нема, нема, о, нема…

Поставив кулак під голову.

— Я довго бідив по чужім поли. Але Бог мині вігодив, дай, Боже, так кождому. Взєв та й дав. На тобі, каже, грінку землі, але не пусти, тримай… Зубами держи єї, кохай, як коли жінку, шо тобі під руку вдаласи…

Капелюх впав з голови і з вітром покотився.

— Танаску, мой, а скинь капелюх, таже ти перший раз вішов цеї весни у поле — так годитси… Як Бог даст, то буде пшеница. Колачі спечемо і дамо таким, шо не мают з чого спечи… Дамо, дамо, як нам Бог дає, та й ми дамо, дамо…

Ляг хрестом.

— Межу кортит також зродити колос, бо межа таки земля, вона ще ліпше… Я тобі по смерти лишу… Аді, як скатерть рівна, лиш чорна. Я тобі накрию у поли цев скатертив стів, а ти меш їсти і Бога молити, шо-с такого тата мав…

— Весна красна, аді, ори собі, не роби сказів, а воли напій та й повертайси перед сонцем, бо за худобу білший гріх, як…

Збудився, ще почув своє останнє слово спро-