Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/225

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Цесі Басараби то на покаяніє людске родєси, і богатіют, і душу губ'є.

— Тєжкий гріх мают у свої фамілії і мусє єго доносити, хотьби мали всі піти марне!

— Гріх, люде, гріх, він не минає, він має бути відкуплений! Він перейде на дитину, він зійде на худобу, він підпалит обороги, градом спаде на зелену ниву і він чоловікови душу озме і даст на вічні муки…

Жінки слухали і мало не христилися, діти посідали поміж ними, а хлопи ще довго балакали за гріхи і поплелися вкінці до корчми.

 
II

Всі Басараби зійшлися до Семенихи Басарабихи, бо вона була найстарша і найбогатша в їх роді. Тому також привели. Семениха налагодила їди і пиття і обсадила великий стіл кревними, а Тому поклала на чільне місце.

— Тодоско, не плачь вже, бо доста вже з тебе, бери та сідай та тішмоси, шо-смо всі вкупці. Сідай, роде мій, най з тобов все щєстє сідає. Коби був Семен, то би він вас знав просити і присилувати. Николаю, а чи пам'єтаєте, як вам флєшку з горівков розбив на голові і пироги вікинув псам, шо-сте не хотіли з ним пити!

— То не було, бабо, жєрту з дідом, або гинь або пий!

— Я до тебе, Томо, нап'юси, бо-с мині наймилі-