оберну, я зеренце посію, — я все з руками зроблю! А без рук я — дурень, коли маєш знати! То не штука зробити з чоловіка нічо та й піти собі на зломану голову! Ні, васпані, бер на плечі та й покладь на місци там, де мині лежінє є.
На озимині з'являються кури і пасуть.
— А-ушь, бо піб'ю на капусту! Ти не дивиси, шо я старий, але я ще такого звіря заможу, ще заможу. Не маєш шо їсти на подвірю?
Встає, спирається на палицю і йде на озимину.
— Файне, зелене, а вона тото псує… Земля все молода, вона — як дівка, свєто є, — то вбереси, будний день, — то вона по-будному вбрана, а все дівочит, — відколи світа та сонца.
Сідає серед зеленої озимини, підпирається палицею і мовчить. Він мовчить, а село сумно довкола нього співає, а верби кидають у нього зісхлим листям…
