та ти би мене на віки вічні скалічив! А чому ж ти не лізеш до богача, але до бідного?
— Пропало, нема шо говорити! Бий, та дай мині спокій!
— Певне, шо буду бити.
На долівці зробилася калюжа крови.
— А ти як маєш сумлінє, ґаздо, та не забивай мене потрошки, але озми то поліно, та бахни ще так по голові, як по ногах, та збудешси клопоту, а мині лекше буде.
— Ти би хотів відразу! Чикай, жди, годи, най люди прийдут.
— То ти хочеш добрим сусідам бай зробити?
— Вже йдут.
|
|
— Слава-Йсу!
— На віки слава!
— У вас, Ґьорґію, шо-с зновилоси?
— Та зновилоси, прийшов гість та й траба єго приймити.
— Нема балаканя, шо траба.
Максим і Михайло заступили цілу хату, головами досягали стелі, а волосся їх досягало їм поперека.
— Сідайте та вібачєйте, шо-м зупсував вас ночи.
— Та то оце він на земли?
— Він.
— Хлоп, як звір, мали-сте труду доста, заки влізси до хати?
