Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/243

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

два рази, але також не дуже: пан вже під ногами! Походи трохи по нім, мінуту, дві, та й готовий, ребра потерті на форост, бо то біленька кістка, як папірь. А жида береш на пірший вогонь за пейси; він скаче, плює, корчитси, як пружина. Але ти на то не дивишси, лишень закладаєш великий палец межи два малі та й дюґом єго попід ребра, все дюґом. Це лехка бійка, але болюча дуже…

Ґазди тяжко, тупо засміялися, а Михайло встромив голову поза Максима і чекав, що йому злодій скаже.

— Ну, до якої віри пристаєш?

— То, ґаздо, таке, шо, як ви п'єте горівку, то ви мене жадним способом живого з рук не пустите.

— Правду кажеш, біг-ме, правду, за це ті люб'ю!

— А заки вб'єте, та дайте ще горівки, най нап'юси, аби-м не знав, коли і як.

— Пий, на таке діло пий, я не бороню, але чьо ти на мене лучив, бодай тебе Бог скарав! Мой, я твердий, я камінний, тебе з моїх рук ніхто не вірве!

Злодій випив ще п'ять келишків.

— Бийте, кілько хочете, я вже злагожений.

— Чикай, брє, добре, шо ти вже контетний, але ми ще не контетні, ти по п'єть, а ми по одні. Як тебе здогонимо, пічнем говорити.

Михайло дивився дуже весело, Максим якусь думку мав, але боявся її виявити, а Ґьорґій був неспокійний.