Я вижу, шо вже мині не ходити по світі та хотів би-м віпрощитиси з вами.
— Ти не цулуй, бо я гет змнєкну, я тобі і так простю.
— Але я вас просю дуже, бо я дуже тєжко буду умерати, бо я ще нікого в руку не цулував, аби ніби так із серцем. Я не п'єний, біг-ме, ні, але я так хочу…
— Тихо, мой, не жвинди, не підходи подалеки, бо як угатю, та й не дриґнеш!
— Коли ви гадаєте, шо я дурю, а я, біг-ме, правду кажу. Я, видите, як напивси горівки, та й мині отак утворилоси в голові, шо я маю згинути і цего ґазду в руку поцулувати, аби мині Бог гріха зменшив. Та дайте руку, ґаздо, кажіт, най даст.
— Шо цес чоловік від мене хоче, коли я не порадю, бо я жєлісливий такий, шо я не годен тому стерпіти…
Максим не знав, де подітися, що з собою робити в такім клопоті. Він встидався, як дівчина.
— Мнєкого все таке, все він у людий на посміховиску, така натура паскудна! Та ви знаєте, шо, як я трохи горівки нап'юси, та й плачу, таже знаєте. Було мене таки суда не кликати, бо я, знаєте, такий, як прєдиво…
Злодій хотів взяти Максимову руку, аби поцілувати.
— Цес злодій хоче штуков нас зайти. Ідіт, Максиме, гет від него уступітси.
