гезди, платю вам все весілє, але ви гет віметіт це смітє з хати. Це другий пунт.
Прийшло до такого, шо аж мусіло чієс житє йти на смерть. Ех, Господи, як Калинюк Золотий не хомне Касіянка у писок, аж повна миска нацюркотіла. А Міхайло Каленика як уфатив за шкіру на потилици, та й вірвав у пушках, лиш лишилоси голе мнєсо.
— Мой, богачі, або зараз відци забирайтиси, або буде з вас саме фалатє! Коби ж були послухали. Та й зачєласи баталія. Всі, шо май боязливі, повтікали, лиш лишилиси три богачі та п'єть бідних та жінки. Жінки лишилиси всі, бо вони знают, шо їх ніхто не б'є у бійці. То вперед вівели Федька Мелника. Вівів єго Ковалюк і Петрик і Іван. І Ковалюк лиш раз свиснув по голові орчиком та й череп хрус на місци, а Федько уснув на місци, як курє.
А Печенюка Міхайла вже не так було лехко. Хлоп дужий, як медвідь, бо знаєте, а не боїзливий. З ним валувалиси зо три годині по хаті; їх штири, а він один. Правда, помагали і жінки, але шо баби годні. Звалили го в хаті, — розкидав з себе штири хлопи, як галушки, звалили в хоромах — знов не давси. Приволікли до дверий та й ймивси одвірків. Але Петрик Синиця уфатив єго палец у зуби та віпровадив, а як віпровадили, та й убили колами. Убив Петрик та й Каленик та й Іван. Хотіли ще Касіяна вбити, але одно, шо дуже просив жінок та вони тримали єго під со-
