щоб ми його привели назад до чести й поставили під образами?
— А хто ж ви є? Шо за одні? Відкіля приходите? Жидам позволяєте тримати свою віру й письмо, а наше всьо касуєте. Тепер сніг прикрив дорогу, але — коли б не він, то ви би виділи, шо всіма дорогами, по всему селі, розкинені наші книги з читалень. То, шо бідний нарід встарав собі на науку для дітий, всьо то пішло під кінцкі копита.
— Дайте, дайте нам образ!
Поволі витягнула й подала йому, бо й сама стала цікава, що вони з ним будуть діяти.
А вони поставили два хліби, один верх другого, сперли коло них малюнок, виймили вишивані та гаптовані хустки, та довкола прикрашували.
— Лиш дивітси, козаки, чи мило то буде цему образови, як ви єго вберете у рабоване жидівске платє.
Та тут же, в тій хвилині, зірвався один з них, сивий уже, скинув із себе одіж козацьку: був без сорочки.
— Оце вам, матусю, наш грабунок, що всі ми без сорочок ходимо, хоч могли б багато — багато придбати. А оці хустини, що ми ними Шевченка вбрали, це ж козацькі китайки, матусю. Наділили нас їми жінки наші, наші мами, сестри наші, щоби було чим голову вкрити в полі, щоби ворон очей не клював.
