ПІСТУНКА
Сидить мала пістунка Парася й держить у подолку дитину; кругом неї такі самі пістунки і пістуни. Група виглядає так, якби хто стряс із дерева великих лісниць, які на землі повалялися.
Парася каже, щоби гратися в похорон, і щоби голосити.
— Та чого в похорон? Та чого голосити?
— Я вам скажу чого. Я чула, шо мої тато вночи казали, аби ца дитина не находиласи в хаті, бо вона не наша дитина, а гусаря московского, то кажут тато до мами: „Або ти її вбий, або закопай, а я її не хочу“. А мама кажут: „А як я закопаю живу дитину“? — „То ти вперед убий, а потім закопай“. — Та тому так досвіта я з цев дитинов чекаю на вас, шо ви ще спите, бо тато кричут: Забирайси мені з цим байстрюком.
Малий Максим, якого гусарі все дуже інтересували, викинув свою дитину з подолка та почав докладно розглядати гусарську дитину.
Він говорить:
