Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/285

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

студені мури, то доля розфурєє вас по каміню і лиш снитиси вам буде наша красна земля, а руки закостенілі будут з непам'єти сіяти на сміх панам, шо спаціруют, яру пшиницу по каміню. Бог не прийме вас до себе з того каміня, але віде перед свої ворота, як вас уб'ют на наші земли. Вертайтиси на свою мнєконьку землю, а там буде вас Бог благословити і на шибеници…

— Грішний я, Семенку, грішний перед Богом і перед вами. А то в мене ниви, як вівці добре годовані, чорні та кучерєві. Я зараз завертаю вози до схід сонца, аби Бога не гнівити…

— Наше діло з землев; пустиш єї, то пропадеш, тримаєш єї, то вона всю силу з тебе вігортає, вічерпує долонями твою душу; ти припадаєш до неї, горбишси, вона з тебе жили вісотує, а за то у тебе отари, та стада, та стоги. І вона за твою силу дає тобі повну хату і дітий і внуків, шо регочутси, як срібні дзвінки, і червоніют, як калина. Не йди, Даниле, з панами та з жидами, не шукай царя, бо тобі царя не траба; все якис прийде до мужика, аби податок брати…

— За ваше слово, Семене, най вам Бог даст усе найліпше; я вертаю додому, най си діє Божа воля.

Та й баба Марія заговорила:

— Ідім, Даниле, додому, ідім!

— Ат сука баба, як вішло на єї, то зараз заговорила!

— А тепер пиймо на „будьте здорові“; дай Бо-