ДІТИ
Поклав граблі коло себе, сів потім на межу, закурив люльку та й гадка гадку пошибала. А далі говорив на четверо гоней заголосно.
— Най я трошки спочину супокоєм, бо лиш дома вкажуси та й зараз дідови роботу найдут. Таки невістка, коби здорова, круть-верть та й зараз запіворит: Та бо ви не сидіт…
— А то Господь, шо над нами, видит, шо я лиш ногами перебераю. А руки, аді, як зґребло, а вже-м місіць не голений, а до церькови вже-м дорогу забув. У чім піду, коли все з плечий забрали?
По межі, по межі та й дідів голос цілим полем вандрував та й усі оберталися в сторону за дідом. А він скаржився, не переставав:
— Ой, сегодни такі діти! Але мене ще, Богу дєкувати, з памнєти не вікинуло, я ще знаю, яку бесіду у нотаря мали-м. Сухенький був панок, з борідков, та й він так роз'єзував синові: Дідикови, каже, допоки єго живота, то має єму бути єго постіль, він має спати, він має вілежуватиси,
