диш цілий світ, але над моїми гробами ти отемнів…
— Най тобі оца сина баня так потріскає, як моє серце!…
— Та прийдіт котра до старого; ніби ви їх не обіймали, моїх синів, та не лєгали в білу постіль? Та вони були, як дуби, кучерєві… Та принеси на руках байстрєтко, не встидайси, приходи. Дід тобі всі коверці під ноги підкине, а байстрюкови порубає все полотно найтонше на пелінки. Бо ти ходиш без вінка та плачеш від наруги.
І дід здоймив обі руки вгору й кликав ними до цілого світа:
— Ходи, невісточко, ходи до тата, нам попа не траба!
Голосно заридав, приляг до землі і нею, як хустиною, обтирав сльози і почорнів. Та ще благав дальше:
— Або приходи хоть ти, коханко, без дитини, та на твої шиї я вздрю єго руки, а на твоїх губах зачервоніют єго губи, а з твоїх очий, як з глібокої кирниці, я вілов'ю єго очи і сховаю їх в моє серце, як у коробку. Я, як пес, занюхаю єго чупер на твої долоні… Коханко, приходи і ратуй старого!
— Ти ще є на світі, а їх нема жадного, то найдіт дорогу до мене та принесіт вість. Насипте студеної роси на мій сивий волос, бо він мене пече кождий, як розжарений дріт. Моя голова палитси від того вогню.
