тові золоті корони на марки і не одному ставало жаль, що не мав ніякої шкоди. Та аж як Кальман цілу годину диктував свої втрати, не поминаючи найменшої кришки, то мужики загомоніли:
— О, паршивий нарахував аж три тисєчі золотих корон, а кривий Дмитро увес маєток єму в себе преховав і дивіт, кілько гроший набере.
— Я в Карпатах їв два місіці сиру барабулю, стратив коні і віз, ледви добивси додому і півроку відлежєв, та аби я нічо не мав…
Поки говорили, а врешті розбіглися по селі кликати свояків і сусідів, аби не втратили золотих корон. За годину ціле село стояло на вигоні. Комісар так до них сказав:
— Бачу, люди, що ваше село розумне і всі шкоди вам попишу, але піду їсти, бо я голоден.
І разом з війтом та радними пішли до Кальмана, там довго перекушували і повиходили червоні, як раки. Радний Корч вже знав, що комісареві треба ромунки, масла, курей та яєць. За те, що людей про ці потреби комісаря повідомить, радний Корч мав дістати відшкодування воєнне найдальше за місяць. І заки пан писав в канцелярії, то жінки до комори поліцая назносили всілякого добра, а чоловіки в рукавах таскали ромунку. Поліцай і Корч незабавки також почервоніли, таксамо їх кревні. Цілий вигін заворушився, звеселився, і любо гуторив аж до опівночі, поки комісар писав шкоду. Радний Корч був того переконання, що курей
