MORITURI
Присвячую Володимирові Дорошенкові
Ще до сходу сонця сходилися вони до голяра Тимка щонеділі і свята, аби голитися і підстригати чупер. Приносили з дому то хліб, то солонину, то інший харч, а грошей ніколи. Їх було вже небагато в селі, що держалися Тимка, бо одні повмирали, а другі пропали на війні. Але від тридцяти літ вони привикли мати оцей схід і не покидали його.
— Коби-сте не курили такі тютюни, шо я гину від них, та не рзали, як коні, бо я глухну.
— Сиди, Насте, тихо, а глуха — то ти давно.
— Як не глухнути в такім млині, встидайтеси, старі пайташі.
— Та чого ви слухаєте музику з беззубого гребіня? — каже Тимко.
— О, якого ґазду маю, видите, ступня! І він ще храпливий та слинавий…
— Ти питлюєш язиком, як у млині…
— Тьфу на тебе, старий!