Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/303

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Літерку як купиш, та й буде.

Всі шукали грошей, поволі, ніби невдоволені, але раді, що буде забава.

— Розроблєйте мило, котрі голитеси, а котрі стрижитеси, то сідайте, бо сонце сходит.

— Тимку, небоже, ти тримай вже трафіку з папірками, бо як котрий віде з твоїх рук, то мусит цілу книжечку віліпити, аби кров з него не зійшла.

— Та в тебе, Николо, така тверда борода, шо я борше би дику свиню віголив та пустив до церкви, ніж тебе.

— Тобі все недогода, а на Юрка нарікаєш, шо має мнєкий волос.

— Бо також пустий волос, такий, як у дівки межи пахами… Мині вже рука дрожит, я не знаю, як я вас доголю до кінца а як ще котрий з вас вівернете ратиці, то таки не знаю, як єго на лаву покласти.

Сонце вже добре зійшло, як Тимкові гості сиділи обліплені паперцями та чекали на горілку.

Микита врешті прийшов з пляшкою і, заки ще обголився, то на столі була горілка і накроєний хліб з часником.

— Пиймо, брє, бо гони наші короткі! Шо будемо собі жєлувати?

— Та нам коби цеї нехтолиці хто доносив, то ще би-смо дубали поволи. Віта вже не кладемо, ради не вібираємо, послів не посилаємо.