Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/31

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Але яке воно розумне, хоть птаха, лиш шо не говорит. Єму зле, а воно собі шукає ліпшого. Взимі нема жєби та й студінь. А воно знає наперед. Не так, як чоловік, шо мус свої три-дни на місци коротати.

Встав з межі, сховав люльку, взяв граблі та й пустився додому. Ще кілька разів обертався за бузьками. Та й станув.

— Ба, хто би мені добрий сказав, ци я ще з бабов дочикаю, аби їх назад видіти, як повернутси? Відай вже котрес із нас бриздне, відай уже бузьків не будемо видіти…