при людех моїх дітий, чи вони мої ці образи будут в хаті так шєнувати, як я, чи пообертают лицем до стіни, аби приподобатиси екзекуторам та жандарам. Цей малий внук, він би ще пошєнував моїх приятелів, але де йому ще до сили.
— То як мої діти не схотіли би пошєнувати моїх світих, то купіт шкірєну шкатулу та покладьте їх мені на груди. Кажут, шо шкіра не гниє віками. — Та ще одну просьбу маю. Лишєю букату поля, на кого вже ви тепер скажете, аби, як будут згортати кістки наших Стрільців у купи, то аби і за мене хто там згорнув кілька лопат. Але високо, бо на тих костях зацвите наша земля. А до похорону я маю все злагожене, ані одного цвиха дітем не траба постарати.
На другий день ранісенько прийшов післанець, що дід Гриць, як я від'їхав, казав собі малому внуці заграти на сопілку, напився молока, жартував їдко зі своєю бабою, убрався в білу сорочку, засвітив свічку в руках, ляг на постіль і зараз сконав.
