МЕЖА
Присвячую Миколі Хвильовому
— Господи Боже, із-замолоду то Ти рідше до мене приступав із моїм гріхом, а тепер ні годину не відступаєш. А я Тобі кажу, шо ніц не жєлую.
— Шо ти старий говориш, та не гріши!
— Заберайтеси всі з хати!
Вийшли, і мати розповідає донькам, що їх тато вже сімдесят років має, що ослаб, що вже десять літ, як ледве чутно говорить, а тепер гримить, як грім, та з Богом правдається. Плаче мама і доньки плачуть. За хвилину тихенько всуваються до хати.
— Гріх гріхом, а я землі і тепер не дам. То він богатир, у него лани, та йде в мене брати ґрунт, хоче прожерти мою ниву. То я коло неї працую та з кождого боку поглєдаю. А де будєки, та згинаюси і віполюю. Хребет тріскає, руки горє від будєків. А я вночи не годен розправитиси та язиком вілизати руки, як собака рану.
Стара коло нього христиться.
— Мої ниви на весну зелені, із вітром шепчут. А я прилєгаю на ниву і дєкую вітрови, шо він
