Цю сторінку схвалено
їх затулила. А я плачу та гадаю: „Доки ми ці сміючі очи, як перли, закопуємо, то й наша межа буде. І чому Ти, Боже, не благословив їх?“
— І відтоді я Тебе, Боже, не боюси!
— Ой, діти, молітси за грішного тата, він конає.
— Зараз буду конати. Аби-сте мені до деревища насипали землі і не вбирали. Я хочу лиш з нев бути, так як Наші… А Ти, Боже, як можеш, то прости, а не воля Твоя — то жбурни мене в Твій вічний кремінал. Ти ж маєш пекло. А я вищому від Тебе скарги не занесу…
— Здойміт мене на землю, най її ще раз поцулую.
— Ой, діти, наш тато вже сконав у грісі…
