СЛАВА — ЙСУ
Присвячую Семенові Зінкевичеві
Я знаю Снятин від року 1881, як мене післали там учитися у другу нормальну клясу. По школі я вилазив на найвищу яблуню у сусідів-міщан і довго дивився на Русів, але його ніколи не бачив, бо він у долині. Моя мати приходила до мене і давала „шустку“, щоби я не вилізав високо на деревину, бо можу розбитися, а Русова однако не побачу.
Директор школи, як я мав до нього діло, не дозволяв мені іти з ним разом, лише з-заду за ним.
Я дуже дивувався.
Мій сусід у шкільній лавці Тавбер все приносив до школи оселедці. Ми оба так пересякли оселедцями, що учитель тікав від нашої лавки, а моя мама, як прала сорочку, то казала: „Боже, чого в тій школі бочки з оселедцями?“ Тавбер тепер у Відні має маґазин колоніяльних товарів і їсть солонину і шинку.
