полотна рантухові, а перли, що розсипалися по землі, розбивала костуром. Стара сіла перед піччю і кидала в вогонь панський крам, один за другим.
Катерина дрижала біла, як стіна в куті, і держалася руками стола, аби не впасти.
— Твоє курвинство вже згоріло, коби-м і тебе могла запхати у той вогонь, але-м стара та не міцна. То твій чоловік обтіскує з себе вуши та тєгне гармату з болота, а ти свою дитину кинула в мене на постіль, як сука, та футишси з московским офіцером. Сидиш з ним в колясках, як пава, люди ховаютси від твоїх поїздів, а їх колеса їдут почерез моє серце. Ти заткала у мій сивий волос смердєчу квітку ганьби.
Вогонь потах.
Тепер стара вилізла на постіль і здоймала з грядок мережані та вишивані сорочки, коверці всілякі, рушники забирані і тонкі полотна.
— Катеринко, нарабований жидівский крам пішов з димом, а це твоє віно старала-м чистими руками, як прийшла-с на світ.
Мати гляділа, як кат, сівши на купу віна, а донька розхилила великі очі, повні гріху, але осяяні ласкавим небом.
— Житє твоє, небого, серед нас скінчилоси, ти чужа всім, насип оцес порох в московску гарбату і зараз спокутуєш гріх. А я тебе файно вберу, я тебе ще краще поховаю і затреш ганьбу на нас старих та на твої дитині.
