Катерина від постелі попри стіл та попри лаву ледве перелізла поріг. Стара сиділа довго на прегарнім віні, потім встала, замкнула хату і йшла додому.
— Боже, не лиш ти право маєш давати кару, але й я.
|
|
У церкві і коло церкви всі люди її обминали, бо вона намовила Катерину, аби вона повісилася, а стара Верижиха гукала на них здалека:
— То як моя Катерина жила, то по сто вас приходило на день, аби казати, шо вона цілому селови принесла ганьбу, шо найліпші коні з москалем забрала, шо справлєла в кого гроші, шо курвиласи в жидівских перинах і дзуркотіла краденими перлами. Мій старий тижнями не входив до хати, бо не міг клєкнути перед образами, бо все вас була повна хата, аби нігтями роздрапувати наше серце, а тепер, як-им єї вісадила на гилю́, то ви вже милосерні. Чого ще хочете від мене, дикі звірі? Як ще підховаю її дитину, то піду за нею, ви шельми!
Накинула на шию мотуз і з довгим костуром, самотня, дорогою пішла додому.
