Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/34

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Бувайте здорові, і свої, і чужі. Як чим докорив-єм, то забудьте, але благословіт у далеку дорогу.

Всі поскидали капелюхи.

— Повертайси здоровий назад та не забавлєйси.

Син з татом сіли на фіру. Мама ймилася руками за колесо.

— Синку, озми мене з собов. А ні, то буду полем бічи направці та й тебе здогоню.

— Люди добрі, озміт-ко жінку, бо руки собі поломит.

Люди силоміць відтягли від воза і держали. Фіра рушила.

— Йди здоров, Николаю! — кричала громада.

Тої ночі сиділа на подвір'ю стара мама та захриплим голосом заводила:

— Відки тебе візирати, де тебе шукати?!

Доньки, як зазулі, до неї говорили.

Над ними розстелилося осіннє склепіння небесне. Звізди мерехтіли, як золоті чічки, на гладкім, залізнім тоці.