„по лузі; як мотиль будеш“. А сам хапнув єго сорочку і поясок і все, та й втік в кукурудзи. Убравси, розіллєв по собі антрамент і пішов байстрило до школи…
Тофанка по цім нагналася до хлопчини і хотіла бити, та жандарм заступив його.
— А я вам кажу, шо ца Тофанка дурна. То вона гадає, шо я її боюси, як тут є шандарь та віт? А на дорозі я також не боюси, бо втечу, як вітер. А на ставу також не боюси, бо трутю в став. Таже я доста набрав бучя, доки навчивси розуму. Та мені кров йшла з очий, з вух, з горла, нім я навчивси розуму та нім ноги дужі стали. Я тепер можу від кождого втечи…
— Це, люде добрі, покаяніє. Та ви, віте, робіт шо з цим чомбараном. Та він нам діти розволочує. Та дивітси, як він мріґає очима, він нас всіх на сміх побирає. О, який з себе контетний!!…
— Хлопче, но, а є в тебе вуйко, або тітка, або якас фамілія?
— Та є. Є багато, але як в похорон забирали гобортки та полотна, то ще брали мене до себе, а потім били та й нагонили та й не давали їсти. То я мусів красти. Та як було тепло, то я собі спав в збіжю або в кукурудзах, а як студено було, то я ховавси в ясла перед худобу, а худоба має горєчий дух та й дихала на мене. А хлопці давали їсти, а професорка дала кафтан, такий довгий…
