ГРІХ
Вдова Марта давно хора, хоче вмирати, бо закликала до себе свої дві сестри і приятельки. Гості посідали на лаву коло постелі і під вікнами, а Марта з подушок каже:
— Не набула-м си на цім світі, не натішила-м си, а нагрішила-м… Дохтор каже, шо кожда моя година дарована, та тому вібачєйте, шо-м вас закликала від роботи.
Відкинула від рота жмут сивого волосся, роззявила білі губи, аби надихатися.
— Смерть, сестри, болюча, а моя смерть проклєта буде навіки межи людьми. Гріх маємо такий, шо ні мій чоловік негоден був вітримати, ані я, жилава баба, негодна-м го донести до краю.
Роззявила рот і пальцями хльопала з миски воду в нього, аби могти своє сказати.
— Знаєте, шо-м кликала ксьондза вже кілька раз, аби сповідатиси, та й сповідала-м си, але правди-м не сказала, відай, тому, шо шелестит на нім риза, або тому, шо дуже дивитси в очи, або тому, шо язик не повертаєси… Сказати другому