Сторінка:Твори (Стефаник 1942).pdf/361

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ГРІХ


Вдова Марта давно хора, хоче вмирати, бо закликала до себе свої дві сестри і приятельки. Гості посідали на лаву коло постелі і під вікнами, а Марта з подушок каже:

— Не набула-м си на цім світі, не натішила-м си, а нагрішила-м… Дохтор каже, шо кожда моя година дарована, та тому вібачєйте, шо-м вас закликала від роботи.

Відкинула від рота жмут сивого волосся, роззявила білі губи, аби надихатися.

— Смерть, сестри, болюча, а моя смерть проклєта буде навіки межи людьми. Гріх маємо такий, шо ні мій чоловік негоден був вітримати, ані я, жилава баба, негодна-м го донести до краю.

Роззявила рот і пальцями хльопала з миски воду в нього, аби могти своє сказати.

— Знаєте, шо-м кликала ксьондза вже кілька раз, аби сповідатиси, та й сповідала-м си, але правди-м не сказала, відай, тому, шо шелестит на нім риза, або тому, шо дуже дивитси в очи, або тому, шо язик не повертаєси… Сказати другому