Вислана Стефаником поезія в прозі збереглася і має присвяту: „Писано для П. Євгенії Калитовської на її уродини д. 28. II. 99“.
Моє слово появилося вперше друком в ЛНВ, 1901, січень, т. XIII, кн. 1, стор. 15—17. Передруковується із збірки „Моє слово“, стор. 149—152, при чому взято під увагу також автограф цієї поезії в прозі п. н. „Мої слова“, що зберігається в архіві І. Франка в бібліотеці Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові, № 238, стор. 313—329, хоч цей автограф не є її останньою редакцією. Поезія в прозі написана на початку 1899 р. в Кракові.
33. ПІДПИС: Новеля розказує правдиву подію про те, як Євдокія Стефаник, небога письменника, вчила мешканців його рідного села Русова підписуватися, щоб не платили високих оплат за удостовірення підпису на векселі. Вперше появилася ця новеля в ЛНВ, 1899, березень, т. V., кн. 3. стор. 287—289. Передруковуємо із збірки „Моє слово“, стор. 35—38. Дата написання новелі: січень-лютий 1899.
34. НОВИНА: Новеля розповідає подію, що трапилася в селі Трійці на Покутті у грудні 1898 р. В листі з того місяця і року до Вацлава Морачевського Стефаник, описавши цю страшну подію в формі новелі, що майже не різниться від пізніше друкованого тексту, додає таку замітку:
„Шкода, що нема вже тепер русалок, Катрусі було би ліпше, як Гандзуні. Отаких якихось історій так багато діється по селах, що вони, як опирі, кров випивають. Все то є матеріял до заповнення „новинок“ ґазетярських. Ой, так гірко!“
Новеля вперше друкувалася в збірці „Сина книжечка“, 1899, стор. 119—124. Передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 127—129. Новеля написана взимку 1899 р.
35. ЛАН: Новеля була надрукована вперше в збірці „Камінний хрест“, Львів, 1900, стор. 69—70; передруковуємо її із збірки „Моє слово“, стор. 139—140. Приблизна дата написання новелі: 1899 р.
